Дорогі брати і сестри, ми щойно повернулися з Острополя зі скликання І курсу.
Хочу поділитися тим досвідченням, яке мала під час скликання. Передусім доторкнули мене слова Ісуса, сказані через брата Казимира, про вірність покликанню. Ми знову згадували, як Учитель вибирав Своїх учнів (Мк.3,13. ): Він покликав тих, кого сам хотів. Для мене це означає, що Ісус добре знає мої можливості, всі мої таланти і недоліки, головною метою для Нього є виконання волі Отця - здійснення плану спасіння. І в першу чергу - моє спасіння. Для цього і покликав мене до спільноти своїх учнів, щоб я не блукала, не пропала на манівцях. Через мою вірність у служінні, у покликанні Він планує відродити, повернути до життя засохле дерево мого роду - моїх ближніх, друзів, приятелів. Кожен з нас одного разу почув слова Ісуса, зверненні особисто до себе: "Іди за мною" Повіривши цьому слову, ми і вирушили в дорогу за Христом. Чому ж сьогодні вагаюся і роздумую, їхати на Школу чи ні, брати на себе обов"язки чи відмовитися? Хіба Ісус сказав мені, що відміняє попереднє Своє слово, дає мені нове завдання? Чи це я сам собі визначаю, що і як буду робити, поза волею Божою. Ісус є вірний Своєму слову і все робить для того, аби я змогла дотриматись своїх обіцянок, виконати отримані від Нього завдання. Немає логіки в словах, що зараз обставини складаються так, що я не можу реалізувати своє поликання, не можу виконувати волі Божої. Ісус сам перешкоджає мені?! Ні, Він допомагає силою Святого Духа моїм слабким силам, фізичним і духовним.
І коли досвідчую випробувань, проблем, нестатків чи хвороб, поспішаю до Ісуса, на Школу, в спільноту! А як тільки все утряслося - поступово переключаю увагу на свої "архіважливі" справи. Це не просто невдячність Господу за всі благодаті - це небезпека втратити зв"язок з Учителем, втратити благодать віри або перетворитися на недільного байдужого гостя в храмі. Брат наводив слова Папи Йоана Павла ІІ про те, що любов - це вірність даному одного разу слову. Ісус любить - і тому є вірний. А я?! Дякую Господу за це нагадування, за можливість подивитися у своє серце, особливо в час Адвенту. Мир і добро! Людмила Ф.
|