Хочу поділитись з
Вами великою радістю для кримчан. З 3-го по 5-те вересня відбулось
скликання ФШЄ в Криму! Це вже друге в історії нашої Школи скликання, яке
відбулось на кримській землі. Першим було скликання подружніх пар. Місцем
зустрічі близько 30 людей знову став гостинний і затишний Дім Рибака в Рибачому
– дім Віктора і Валентини Уляницьких. 
Багато учасників приїхали з Сімферополя,
Севастополя, Алушти. Приїхали також сестри –місіонерки зі Слов'янська і
Краматорська. Особливо з великою радістю ми вітали брата Казимира і дніпропетровських
францисканців. 
Як завжди,
зустріч, яку приготував для нас Ісус в Рибачому, була особливою і неповторною,
хоча програма Школи не відрізнялась якось особливо від програми всіх інших
скликань. Були конференції, молитви, Євхаристія, зустріч на братерському віче,
ділення словом, спільні обіди. Напевно, кожен мав якісь свої очікування і
сподівання. Скажу чесно, Ісус перевершив всі мої сподівання на це скликання.
Ісус багато
промовляв через ділення братів і сестер, через слово брата Казимира. Мене
особисто торкнула конференція про те головне,
що Ісус хотів відкрити людині – мені: те, що я маю Небесного Отця. І я не
просто маю Отця, а маю такого Отця, Який любить
мене, Який створив мене за Своїм образом і подобою. З одного боку, це не була
для мене новина, але з іншого боку я усвідомила, що досі не відкрила до кінця
любов Отця, бо ще поводжусь в багатьох ситуаціях не як Божа дитина, а як сирота
і раб. І ще мене надзвичайно вразило те, що Отець прагнув у вічності подарувати
мені доказ Своєї любові, що Він хотів, щоб я знала про Його любов до мене і щоб
те знання звільняло мене, дарувало справжнє щастя. Тим доказом Його любові
стало втілення Ісуса, Його життя, смерть і воскресіння. А також доказом
Батьківської любові є завдаток Святого Духа. Я усвідомила, що не розумію, який
дар, яке багатство від Бога я маю і що часто, на жаль, той дар залишається
невикористаним, забутим, недооціненим.
Великим сюрпризом
для мене і, думаю, для багатьох став також приїзд єпископа Петра Мальчука, який
відправив Літургію і залишився на обід. 
Його присутність посеред нас і
доброзичливість я сприйняла як Боже благословення для Школи в Криму. Дуже міцно мене вразили його коротка промова
про розчарування в Ісусі, в покликанні, яке може з'явитись навіть в тих, хто
називає себе учнем Ісуса. Я зрозуміла, що якщо я залишу все заради Нього, якщо
піду за Ним і дійду навіть до самого хреста, але не відмовлюсь від власних
очікувань того, як Бог має діяти в моєму житті, не відмовлюсь від планів на
своє життя і життя інших людей навколо мене, я, як ті учні, що йшли до Емаусу,
не встою перед випробуваннями. Вони багато років знали Ісуса, слухали Його
слово, залишили все, щоб бути з Ним, але перед хрестом, ставши свідками смерті
Ісуса, втратили надію, розчарувались в своєму Вчителі, бо мали свої сподівання
на Нього. Після смерті Ісуса учні чули від жінок про воскресіння, але все це
була лише «теорія» для них, а не Добра Новина. Тільки після того, як вони самі
зустріли Воскреслого під час ламання хліба, тільки тоді вони стали не
теоретиками Євангелії, а справжніми свідками Воскреслого Христа. Я відкрила для
себе, що мало мені знати про Бога, Церкву, євангелізацію, що для того, щоби
нести Добру новину про Ісуса іншим, маю постійно прагнути зустрічати Його Воскреслого,
особливо в тих обставинах, де відчуваю «смерть», де руйнуються мої плани.
|
