Мене міцно торкнулась конференція брата про благословіння. Я вирішила, що розповім все чоловікові, навіть якщо прийдеться тримати його за руки, щоб не втік. Та на диво, він вислухав мене, хоча нічого не сказав, але я думаю, що це вже добрий знак. Але вже на другий день я замість благословити посварилась із-за картоплі з чоловіком і зігнала злість на синові, а з батьками перестала розмовляти, а вкінці дня все закінчилось істеричним плачем (звичайно ж моїм). Роздумуючи чому так сталось, розумію, що я все хочу зробити власними силами, я ніколи не запрошую Святого Духа у своє подружжя. Коли читаю конференцію, коли вирішую питання на роботі, коли важко на серці я згадую про Святого Духа, а коли в сім' ї, то я сама, я ж сильна, я мудра, я зможу, я краще знаю, що нам треба. Я прагну змінити своїх рідних і прикидаюсь ніби я сама змінююсь, та, власне, я брешу сама собі, Богу і рідним. Я дуже вдячна Богу, що відкриває мені очі і я розумію, як є цінним кожне слово брата, через яке Бог звертається до нас. Правда я ще бунтуюся проти старого халата, бо дуже його люблю, та після зарплати куплю собі нового, бо побачила себе на роботі доглянутою, симпатичною жінкою, і вдома (не буду уточнювати якою). Тоді і зрозуміла, чому чужі чоловіки звертають на мене увагу, а власний в упор не бачить. Хоч я люблю ділитись думками з гумором, це щоб не нагнітати обстановку, та це насправді серйозні питання, бо це моя сім'я, моє подружжя і я прагну, щоб вони були міцними.

Анна