| Я теж маю своє покликання для служіння в Церкві. І як добре, коли не шукаю свого, а маю відвагу почути те, що від мене чекає Ісус і намагаюсь відповісти Йому -"так".
Скільки помилок і падінь на цьому шляху. Але зі мною завжди Ісус.
Інколи Він ставить на моїй дорозі тих, з котрими я ніколи не спілкувалась ближче, ніж "Добрий день". Про що говорити? Чи почують мене, чи зрозуміють?
Та коли все віддаю Господові, в серце приходить
мир і спокій, і тоді я починаю навчатися слухати і розуміти цю людину.
Нещодавно я розмовляла з жінкою похилого віку. Для неї було принятним почути, що Ісус любить її, але тільки не тих, хто заважає їй жити. Господь дав мені мудрість спонукати її більш змістовно розповісти про конфлікт, який виник у неї з її сусідами по дачі. Виявляється ніхто не любить собак, яких вона збирає навкруги та піклується про них. «Що я повинна дозволити цим людям знищити тварин?». Так відповіла вона мені на те, що ми всі кохані Богом.
«Їм нема прощення.» Та коли я запропонувала простити сусідам, і самій спробувати зрозуміти з відкіля у них таке непримириме ставлення до тварин, вона розповіла про такий випадок: « Коли я сиділа біля свого будинку і повз мене прооходив сусід Сергій, я сама, не знаю чому, покликала його до себе. І на мій подив він підійшов. Ми довго з ним спілкувались і в кінці він додав, що уже і не пам´ятає щоб був комусь потрібен, що дуже давно ніхто з ним так не розмовляв. Намагася, навіть, приласкати собак ». Після цієї розповіді вона довго мовчки дивилась на мене, а потім сказала: « Так ми всі зранені і ранимо один одного. Я така сама як і всі. Але ж Бог любить мене. То напевно і іншіх».
Прславляю Господа, що подарував мені цю зустріч. Я відкрила для себе нове серце, яке потребує Ісуса.
| 
