Святість
Нова євангелізація повинна надати нове життя ідеалу святості для вірних, це високий рівень звичайного християнського життя. Святість підтверджується свідченням нашої власної віри, чиненням добра без меж, любов’ю в нашій щоденній діяльності.
Молитва
Наші християнські спільноти мають бути справжніми «школами» молитви, де зустріч з Христом виявляється не тільки у благанні про допомогу, але у подяці, прославленні, адорації, роздумуванні, слуханні та гарячій відданості. Глибоке молитовне життя відкриває наше серце на Божу любов і одночасно на любов до братів та сестер і робить нас здатними творити історію згідно з Божим планом. Якщо проповідник не молиться, він «проповідує самого себе» (пор. 2 Кор 4,5) і його слова зведуться до безбожного щебетання.
Участь в Євхаристії
Віра у Воскреслого Христа є основою, на якій базується християнська віра. Ми не знаємо, що приготує нам нове тисячоліття, але ми впевнені в тому, що все в руках Христа. Святкуючи щонеділі Пасху, Церква продовжуватиме показувати кожному поколінню істинну опору історії, до якої ведуть таємниця походження світу і його остаточна доля... Світ потребує Божої любові, він потребує зустріти Христа і повірити в Нього. З цієї причини Євхаристія є джерелом і вершиною місії Церкви (Рег 8).
Таїнство покаяння
«Боже, змилуйся наді мною, грішним!» (Лк 18, 13).
Стикаючись з кризою «відчуття гріха», ми покликанні до повторного відкриття благодаті таїнства примирення.
Слухання Слова
У діалозі з Богом ми розуміємо себе, знаходячи відповіді на найглибші питання, приховані в наших серцях. Бог відповідає тільки на спрагу, яка знаходиться в серці кожної людини! Корінь гріха у відсутності слухання Слова Божого (Рег 4).
Проголошення Доброї Новини
Наш обов'язок полягає не тільки у пропозиції спільних цінностей в світі, а, скоріше, ми повинні прийти до явного проголошення Слова Божого. Тільки в цьому випадку ми будемо вірні дорученню Христа: немає істинної євангелізації, якщо Ім'я, вчення, життя, обіцянки, Царство і таємниці Ісуса з Назарета, Сина Божого, не проголошуються. Ісус заповів нам передати це одкровення іншим Своєю особистою владою. Люди можуть спастись в різний спосіб, завдяки Божій благодаті, навіть коли ми не проголошуємо їм Євангеліє, але чи зможемо ми самі знайти порятунок, якщо по необережності, або зі страху чи сорому - те, що святий Павло назвав "соромлячись Євангелія" - або в результаті помилкових ідей ми не будемо проповідувати його?" Той факт, що проголошення слова Божого вимагає свідчення власного життя, явно присутній у християнській свідомості з самого початку, навіть в умовах гонінь. Все це не повинно викликати у нас страх. Сам Ісус сказав своїм учням: "Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслудватимуть і вас" (Йн 15, 20).
Життя в братерстві
Перед прийняттям практичних планів, нам необхідно сприяти духовності спілкування. Вона вказує, насамперед, на споглядання таємниці Трійці, яка перебуває в нас, чиє світло ми маємо побачити в оточуючих нас братах і сестрах. [...] Не будемо плекати ілюзій: якщо ми не будемо дотримуватися цього духовного шляху, зовнішні структури спілкування дуже мало послужать поставленій меті. Вони стануть механізмами без душі, "масками" спілкування, а не його засобами вираження і зростання (див. Рег 5 і 8).
Місія
Милосердя за своєю природою відкрите на місію, служіння, яке є універсальним. Якщо ми насправді розпочали наново з контемпляції Христа, ми маємо навчитись бачити Його, особливо в тих, в кому Він хоче бути впізнаним – в бідних… Без цієї форми євангелізації через милосердя і без свідчення християнської убогості проголошення Євангелія ризикує стати незрозумілим (див. Рег 6-19).
Слідами Марії
Наша апостольська та пасторська діяльність ніколи не буде ефективною, якщо ми не навчимось від Марії дозволяти Богові формувати нас. В новій євангелізації, як в П’ятидесятниці, Марія займає Своє особливе місце (див. Рег.9).
Першість благодаті
Існує спокуса, яка завжди супроводжує кожну духовну подорож та пасторську працю, –спокуса вважати, що результати залежать від нашої здібності діяти та планувати. Ми забуваємо, що «без Христа нічого чинити не можемо» (Йн 15,5) (див. Рег.4).
Церква очікує від Францисканського Ордену Світських великого служіння Царству Божому в сьогоднішньому світі. Вона хоче, щоб наш Орден був моделлю органічного, структурного та харизматичного об’єднання на всіх рівнях, щоб представитися світові «спільнотою любові» (Рег.22). Від нас, світських францисканців, Церква очікує відважного і послідовного свідчення християнського та францисканського життя, яке має на меті будувати більш братерський та євангельський світ для поширення Царства Божого (…)
Натхненні особою та посланням св.Франциска з Ассизі, ми покликані зробити свій внесок в прискорення настання цивілізації, в якій гідність людини , співвідповідальність та любов можуть буди живими реаліями. Ми маємо поглиблювати справжній фундамент універсального братерства і повсюди відтворювати дух гостинності та братерства. Рішуче виступаймо проти будь-якої форми експлуатації, дискримінації, маргіналізації та байдужості до інших. Як світські францисканці, ми живемо покликанням своєї приналежності Церкві та суспільству як нероздільних реалій. З цієї причини несімо власне свідчення в місця, де перебуваємо, передусім у наші родини, на нашу працю, у наших радощах та терпіннях, у наші об’єднання з усіма чоловіками та жінками, братами та сестрами одного Отця, у нашу участь у суспільному житті, у наші братерські відносини з усіма створіннями (Генеральна Конституція ФОС, 12.1).
Можливо, ми не призначені для того, щоби пролити кров як мученики, але напевно запрошені до того, щоб давати ясне та тривале свідчення у виконанні обітниць, даних під час Хрещення та Миропомазання, які ми поновлюємо та підтверджуємо разом зі своїми обітницями у Францисканському Ордені Світських(…)
Нехай Марія, зірка нової євангелізації, підтримає нас і веде дорогою більше ревного життя згідно Євангелія.