Я вдячна Богу за це покликання і дар Братерства Слуг Хліба, в якому нас об’єднує Любов до Ісуса та бажання належати Йому єдиному. Моє покликання розвивалось довго і звичайно не просто. Раніше, коли чула цей тихий голос Ісуса, який запрошував віддати Йому своє серце та життя повністю, ця думка страшенно мене лякала і я всіма способами відкидала її, не хотіла про це думати і викручувалася перед Богом як могла, але це не приносило мені спокою, бо моє серце і душа прагнули все більше і більше Любові Ісуса, хоча я сильно противилася цьому. Згадую тепер дуже часто один момент дуже давно, коли ми у розмові зі священиком він мене запитав, чи не хотіла б ти віддати Ісусу своє серце, своє тіло і все своє життя? Я сильно злякалася цього питання і відповідала, що ні, я хочу мати сім’ю, але ця думка і моя відповідь не залишали мене довгий час і не давали миру. Так я довгий час втікала від цього покликання і боялась. Мені здавалось, що ця Любов забирає в мене свободу, але це були лише страхи, які паралізували мене і не відкривали на Любов Бога. Я мала викривлений образ Любові, але справжня Любов навпаки дає вільність, свободу і хоче лише найкращого для мене і тому не нав’язується силою. Минулого року на спомин св. Клари я з іншими сестрами з нашого Братерства Слуг Хліба написала заяву до вступу в це Братерство, щоб разом з моїми сестрами які так само, як я прагнуть жити для Ісуса, та йти цією дорогою. Я вдячна Богу за цей дар, що Він так ніжно, делікатно пропонує Свою любов, ніколи не нав’язує своє, лише запрошує і дає мені вільний вибір – погодитись, прийняти Його любов, чи відкинути її.