17-19 вересня в Острополі відбувалося скликання ІІ-ІІІ курсів та формація слуг ФШЄ. І хоч нас було тут не так багато, але Господь, вірний своїм учням, обдарував нас великими дарами. Так, для когось може здаватися звичним і буденним те, що ми слухали Слово і молилися, провадили ділення і разом святкували день народження Міли з Хмельницького та Сергійка, сина Юлі Полянської, а ще вітали нашого асистента брата Казимира в день його покровителя святого Януарія - мученика. Здавалося б, що тут незвичного, за стільки років все уже знане. Але я особисто дуже міцно пережила слова брата про те, що ми за ці роки стали відчувати себе такими впевненими, безтурботними, ніби забулися, що сатана лише чекає слушної миті (навіть не години, а лише миті!), що тільки милість Ісусова, Його міцна рука тримають нас досі біля Джерела. Під час молитви одна із сестер поділилася образом альпіністів, які піднімаються на високу і круту гору. А розуміння цього образу прийшло через ділення: вірність покликанню і прагнення усіма силами триматися за Ісуса - ось наша страховка, без якої альпіністи ніколи в гори не підуть. Коли брат з тугою в очах запитував нас, які важливі , які необхідні справи не дозволили тут бути всім тим, за кого Ісус не символічно, а цілком реально, жорстоко терпів муки, приниження, кого покликав на дорогу учнів, обдарував усіма необхідними благодатями і дарами, я усвідомлювала, що Серце Отця кричить з болю. Можливо, це лише мої емоції, жіночі геперболізовані враження, але сором за те, що часто служу з обов"язку, а не з любові, випікав душу. Останню крапку, вірніше трикрапку Господь поставив, коли в особитистій молитві я питала, як це стосується особисто мене. У відповідь отримала фрагмент з Євангелія про злих робітників у винограднику Господаря, які вбили Сина. Господар вирішив найняти інших, достойних, а колишніх!...Маємо над чим думати!