Бог дарував мені можливість бути в Острополі і слухати
Ісуса, бути там, де Він запросив. Я дякую Богу за цей час перебування з Ним, за
всі ті благодаті, за зцілення як душі, так і тіла, бо бог насправді живий, Він
знає потреби кожного серця і так багато цього разу зцілював фізично братів і
сестер. Особисто мене торкали слова брата Казимира про те, що я як віруюча
людина, яка ніби пізнала Бога і вже дещо знає в духовному плані, придумую свій
власний план спасіння, свою дорогу, як швидше добратися до Бога на Небо через
різні молитовні практики, добрі діла, милостиню чи піст… І мені здається, що я
на правильній дорозі, що я вже піднялась на декілька сходинок вверх і дивлюсь
на інших людей вже згори, тобто така постава фарисея, який каже: «Боже, дякую
Тобі, що я не такий, як вони!»
Але це все лише
фальшива завіса, бо єдиною дорогою до спасіння є Ісус, лише через Нього і в
Ньому можу спастися, бо Він єдиний прийняв на Себе усі наші гріхи, взяв на Себе
смерть, щоб ми мали життя, але для того мені потрібно запрошувати Духа Святого,
щоб показував мені те моє хворе серце, ту сліпоту, ту проказу, бо тільки тоді
зможу це віддати Ісусу, лише тоді відбувається справжнє спасіння і я можу бути
вільною, не боятися бути самою собою, не боятися впасти, бути зневаженою і
висміяною, бо Ісус мене любить, приймає з усіма моїми гріхами і лише Він
звільняє з них. Дуже часто за цією маскою святості є нерозкаяне серце, повне
гордості, егоїзму, самолюбства. Це серце, яке саме знає, як себе спасати.
Також на одній
проповіді мене торкнули слова про те, що Ісус покликав на цю Гору, щоб
зцілювати нас, щоб наповнювати своїм Духом Святим, Своєю любов’ю і щоб ми несли
цю любов в наші сім’ї, до тих людей, з якими зустрічаємось. Він так сильно
прагне і їх обдаровувати Cвоєю любов’ю, хоче для цього використовувати нас, щоб те, чим
обдаровує нас Ісус, не залишалось закритим в наших серцях, а щоб ми несли цю
Добру новину усюди, щоб метою моїх поїздок на школу не було лише вирішення
своїх якихось проблем. Щоб не було так, що я набралась духа, поїхала додому і
знову через деякий час повернулась, щоб поповнити свої «запаси», бо це не є
справжнє служіння. Я не є тоді учнем Ісуса, бо він сказав: «Ідіть і дайте ВИ їм
їсти». Лише коли буду мати відкрите серце для інших, віддавати те, що сама
даром отримала, проголошувати Добру новину своїм життям, зможу ставати учнем
Ісуса.
 
с.Люба Кам'янець Подільський
|
